Наша школа     Архів газети     Контакти     Зворотній звязок

№1(34)вересень-жовтень 2013


ШКОЛА УСПІХУ До 25-річчя школи

А школа – особливий світ,
Де все живе, вирує, діє.
Тут почуттів, думок політ,
Всі сподівання і надії.
І ти причетний до подій,
Що відбуваються довкола.
В потоці мудрих знань і мрій
Шкільне та безперервне коло.
Майбутнє поруч. Повсякчас
Його присутність відчуваю.
І кожен раз, зайшовши в клас,
Щось невідоме відкриваю.
В цей життєдайний світ шкільний,
Щоразу з радістю заходжу,
Бо школа – це струмок живий,
А без води я жить не можу!

Г. Митюк, учитель
початкових класів НВК

18 жовтня 2013 року Нетішинський НВК святкує своє 25-ліття. За роки свого існування школа виховувала, навчала, плекала дитячі душі і показувала шлях до успіху. А це, напевне, найголовніше, тому що успіх породжує бажання вчитися й удосконалюватися. Про історію та сьогодення закладу ми ведемо розмову із директором


- Розкажіть, Олександре Агейовичу, про діяльність школи, яка уже стала історією.

- Середня школа №3 розпочала свою діяльність 1 вересня 1988 року, проектна потужність закладу – 1568 учнів. Першим директором школи стала Вишнякова Адель Миколаївна. Вона творила імідж цього закладу протягом багатьох років, у команді однодумців працювали і заступники директора: Макарова Галина Захарівна, Юрчук Тамара Антонівна. А ще молоді та енергійні педагоги, які працюють у школі і нині: Чабан Світлана Василівна, Форсюк Олена Володимирівна, Білоус Світлана Вікторівна, Кілянчук Світлана Степанівна, Матвійчук Галина Вікторівна, Михальчук Емілія Антонівна, Савчук Алла Євгенівна, Ковальчук Надія Миколаївна, Амірова Світлана Євгенівна, Бражук Антоніна Миколаївна, Чернова Світлана Василівна, Царенко Ольга Петрівна, Гучко Людмила Іванівна, Величко Ганна Павлівна, Юр’єв Юрій Леонідович, Сотник Галина Романівна, Лелях Любов Михайлівна, Білоус Володимир Максимович; технічні працівники: Пархомець Ольга Федорівна, Вітрук Світлана Іванівна, кухар Назарук Галина Миколаївна. Протягом 25 років випущено зі школи 2077 учнів, 196 із них нагороджено золотими та срібними медалями.

Із 1995 року директором середньої загальноосвітньої школи І- ІІІ ступенів № 3 стала Моцик Марія Адамівна, а в 2001 році, дякуючи небайдужій позиції директора, було утворено Нетішинський навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І – ІІ ступенів та ліцей» (рішення виконавчого комітету Нетішинської міської ради від 06.04.2001 року № 110 «Про утворення навчально-виховного комплексу у складі середньої загальноосвітньої школи І – ІІ ступенів та ліцею»).

- Напевно, відкриття інноваційного закладу - не тільки честь, а й велика відповідальність?

- Звичайно, перебуваючи в пошуках свого шляху в освіті, педагогічний колектив шукав відповіді на запитання: як зробити школу привабливою для учнів та батьків, що покласти в основу моделі інноваційного навчального закладу і яку ідею вважати найкращою, як не стати копією іншої школи і знайти свою індивідуальність? У березні 2002 року педагогічним колективом Нетішинського НВК схвалено, а з 2006- 2007 н. р. наказом директора № 47 від 01.09.2006 року «Про перехід на системну технологію організації навчального процесу у ліцеї – осмислювально-концентроване навчання» увесь навчально-виховний процес у ліцеї підпорядковано організаційно – дидактичній структурі ОКН. У 2006 році школа стала переможцем Всеукраїнського конкурсу «100 кращих шкіл України» у номінації «Школа педагогічного пошуку».

У листопаді 2007 року рішенням обласної науково-практичної конференції «Інноваційна діяльність в освітніх закладах Хмельниччини: досвід запровадження концентрованого навчання», організованої та проведеної обласним управлінням освіти і науки Хмельницької державної адміністрації спільно з обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти, схвалено діяльність Нетішинського НВК із апробації та реалізації моделей ОКН і визначено заклад опорною школою із запровадження технології осмислювально-концентрованого навчання.

У 2009 році – школа серед кращих закладів області-флагманів освіти Хмельниччини. Починаючи із 2010 року, Нетішинський НВК у трійці лідерів у Хмельницькій області із підготовки випускників до ЗНО. У 2012 році ми вийшли на міжнародний рівень, учень Юр’єва Ю.Л., учителя фізики, Ситник Андрій став призером Міжнародного конкурсу International Science and Engineering Fair.

- А якими є здобутки школи в навчальному році, що минув? У чому секрет вашого успіху?

- 2013 рік особливий: Нетішинський НВК визнано кращим закладом в області (ІІ місце) за результатами участі учнів в обласних та всеукраїнських олімпіадах, конкурсі-захисті науково-дослідницьких робіт учнів-членів МАН; стипендіатом Президента України став Статкевич Роман, випускник фізико-математичного профілю, нині першокурсник Національного університету «КПІ», лауреатом Хмельницької обласної премії ім. Миколи Дарманського в галузі освіти та науки стала Ноцик А.Є., вчитель історії та курсу «ЛІС», переможець обласного конкурсу «Класний керівник 2013 року», переможцем (диплом ІІ ступеня) обласного конкурсу «Учитель року» у номінації «Російська мова та література» стала Штогун Н. В., учитель російської мови та світової літератури; учителі ліцею стали учасниками науково-практичних конференцій загальнопедагогічного та предметного спрямувань, які відбувалися в Хмельницькому, Києві, Чернігові.

Нетішинський НВК сьогодні – це школа професійної кар’єри, колективом якого сповідується істина: «Освіта, яка не вчить успішно жити в сучасному світі, не має ніякої цінності». Саме в такій атмосфері відбувається творче зростання дитини, з’являється прагнення до пошуку, дослідження, успіху. А це, напевне, найголовніше. Хтось із відомих сказав, що місія переможців – натхнення: учнів – на успіх, батьків – на спільну творчість, колег – на досконалість у роботі, суспільства - на впевненість у завтрашньому дні. Так ми працюємо, такі істини сповідуємо.

- І вже традиційно, Олександре Агейовичу, ваші вітання.

- У цей день хочу привітати всіх тих, хто навчав і навчає, хто приходить у школу за знаннями, хто навчався в цьому закладі, а сьогодні приводить сюди здобувати знання своїх дітей, хто створює комфорт і затишок, хто допомагає реалізовувати освітні завдання та сприяє розбудові нашого НВК.

У школі з першого дня

Анатолій Арсентійович Сідлецький

    Ніколи не мріяв працювати в міській школі. Учився, тому що подобалася ця професія. 25 серпня 1991 року я починаю працювати вчителем початкових класів школи № 3 міста Нетішин. Для мене це був хвилюючий момент, адже учні в клас ще не були набрані. Навкруги шум, метушня. Ідуть останні приготування до початку нового навчального року. А я сиджу і думаю: «Чи достатньо прийде дітей, щоб відкрити ще один перший клас, де я маю бути класоводом?» Першого вересня зустрівся поглядом з 34 парами дитячих очей. І знову переживання: «Чи зумію я справитися з такою кількістю учнів, адже в попередніх класах сільської школи було всього по 15-18 дітей?»
    На щастя, все склалося якнайкраще! Мене тепло і привітно прийняв молодий педагогічний колектив початкової школи. Атмосфера панувала щира, дружня. Допомагали один одному порадами, дружньою підтримкою, ділилися досвідом. І так у цьому доброзичливому колективі непомітно промайнуло 22 роки.
    На сьогодні не уявляю іншого вибору. Адже школа для мене – другий дім (і це без перебільшень), більша частина мого життя. З Днем народження, рідний дім!

Людмила Іванівна Гучко

    Приємний осінній ранок. Звично йду до школи… Проте цього разу не все так звично…
    Дійсно, того осіннього ранку я йшла до нової школи, до нового класу, до нового колективу. Біля воріт школи зустрілась із директором Аделлю Миколаївною Вишняковою, яка була дуже заклопотана і зосереджена, але привітно посміхнулася до мене. У перші дні роботи вистачало всім: фарбували, носили меблі, мили вікна… А в роботі встигли і ближче познайомитися і подружитися. Життя в школі нагадувало великий мурашник, у якому всі були чимось зайняті і кудись рухалися. Проте в цьому робочому неспокої створювалася душа колективу, його міцність, надійність, його здатність йти в ногу з часом, долаючи освітянські проблеми і негаразди. Пройшло вже багато років. Змінювалися керівники школи. Але завжди із вдячністю згадуємо Адель Миколаївну Вишнякову, Марію Адамівну Моцик, Олександра Агейовича Роюка, всіх тих, хто був і є поруч, спонукав і спонукає розбудити в собі творчість, виявити характер, створити свій вчительський почерк, хто дає можливість повноцінно працювати, зростати.
    Радію з того, що, незважаючи на роки, ми намагаємося зберегти традиції школи, творчий потенціал учителів, маємо свій особливий характер, своїх особливих талановитих і часом бешкетливих учнів.
    Приємний осінній ранок. Звично іду до школи… Це моя школа!

Чабан Світлана Василівна

    Перше вересня… Для вчителів цей день, як для інших Новий рік: привід підвести підсумки, спланувати майбутнє, купити нове плаття…
    Свято Першого дзвоника – квіти, посмішки, нові діти, хвилювання, - все, як завжди. Може, тому більше запам’яталося, як ми готувалися до 1 Вересня у новій школі. На роботу вийшли 15 червня.
    Яких тільки професій ми не освоїли за літо: розвантажували, носили, шкребли, мили, підфарбовували, прасували, вішали, скручували, прибивали… І хоч працювали інколи до півночі, згадується не втома, а як тоді було весело. Як гарно у хви- лини відпочинку співали народні пісні (О. В. Форсюк була солісткою!). Згадується невичерпна енергія Аделі Миколаївни Вишнякової – нашого першого директора. Вона все знала, і все уміла, і з таким ентузіазмом показувала, як треба, що хотілося працювати швидко і гарно… Вдячна своїй пам’яті, що вона зберігає тільки хороші спогади…
    Вдячна усім людям, що бажали мені доброго дня у кабінетах і коридорах нашої школи протягом двадцяти п’яти років…Усіх вітаю з Днем народження школи!


До Дня Вчителя

Свято для вчителів фоторепортаж

Вітання від ансамблю “Шарм”
Найтепліші слова від директора школи


Вітальне слово від влади
Віншуємо найкращих

Знайомтеся: нова зміна вчителів


Найгалантніші слова від джентльменів-ліцеїстів

Гарні слова для улюбленої вчительки
У подарунок - пісня



Без цвіту не буде квітки,
Без сонця не буде світла,
Без вчителя ми не спроможні
Отримати гарні знання.
Учителю мій, наша гордість,
Даєш нам дорогу в життя.
Не дивишся, що неслухняне
Буває у тебе дитя.
Неначе ту квітку, ти пестиш,
Щоб згодом вона зацвіла,
І стриманим, лагідним словом
Пускаєш в доросле життя.
Ми вдячні тобі, наш учителю,
За кожен досягнений крок.
Нехай же твій Ангел-Хранитель
Веде тебе на урок.

Лазарева Ангеліна, 6-Б кл.

    Учитель – це професія, яка вимагає від людини повної віддачі та зібраності. Це велика відповідальність за підростаюче покоління. Людина, яка обрала професію вчителя, повинна бути терплячою і люблячою, щоб допомагати своїм учням, підтримувати їх у скрутну хвилину. Не дарма вчительку називають другою мамою. І ми вдячні за отримані знання та вміння, які допомагають нам у дорослому житті.

    У цей святковий день лунало багато вітань, слів вдячності учителям. Звучать вони і зі шпальт нашої газети:

- Вітаю всіх вчителів зі святом і бажаю їм щастя. Окремо хочеться сказати декілька гарних слів про Аллу Євгеніївну. Вона завжди може знайти підхід до дітей, уміє розв’язувати конфлікти між ними. ЇЇ уроки нетрадиційні. (Настя)

- Нам дуже подобається Іван Миколайович. Він має хороше почуття гумору. Добрий. Розуміє проблеми дітей. Хочемо його привітати зі святом і побажати всього найкращого. (Іра, Аня, Настя)

- Хочеться подякувати Ірині Юріївні, вчительці хімії, адже вона багато працює зі своїми учнями. Уміє помітити, допомогти розкрити потенціал. (Оксана)

- Для мене цікавими є уроки англійської мови, які проводить Алла Анатоліївна, адже на них ми можемо і посміятися і потрудитися. ЇЇ уроки – це відпочинок! З Днем учителя, Алло Анатоліївно! (Діана)

- Мої вітальні слова для вчителя української мови Світлани Василівни. Вона завжди з розумінням ставиться до дітей, уміло передає свій досвід і знання учням, за що ми дуже їй вдячні. (Аня)

- Добра, весела, дасть хорошу пораду, допоможе в біді, чудово навчає – це Галина Вікторівна. Хочу привітати її і всіх учителів нашої школи. (Діана)

- Є вчителі, які зацікавлюють учнів своїм предметом, з якими хочеться навчатися, мати спільну справу, наприклад, писати наукову роботу. Таким учителем для мене став Юрій Леонідович. Він дуже позитивний та чудово пояснює навчальний матеріал. Дякую Вам і зі святом! (Дарина)

- Вітаю всіх учителів зі святом. Окремі вітання – Емілії Антонівні. Коли я дізнався, що вона стане моїм класним керівником, дуже зрадів, бо працював із нею чотири прекрасних роки, вона справедливо оцінює, а також Емілія Антонівна – дуже гарнажінка. (Андрій)

- Вітаю з Днем учителя Олену Леонтіївну, учителя англійської мови. Олена Леонтіївна – мудра, розумна жінка, яка завжди налаштовує нас на навчання, застерігає від помилок, передає нам свій безцінний досвід. (Сергій)

- Уже не перший рік Ірина Юріївна допомагає мені вчити українську мову, саме їй я завдячую своїми успіхами. А також вона дуже добра та чуйна, завжди допоможе у важку хвилину. Зі святом Вас, Ірино Юріївно. (Оля)

- Хочемо привітати зі святом Галину Анатоліївну. Я ніколи не забуду, як гарно вона ставилась до нас, любила «наші пісні», нашу творчість на уроках інформатики. (Андрій, Артем)

Спілкувалася Ліза Биханова, ліцеїст І курсу

Свята і будні НВК


    Перший дзвінок -2013

    Посвята в ліцеїсти

    Конкурс ім. П.Яцика

    Робота МАН

    Школа лідера

    Робота в кафедрах природничих наук

    Олімпійське лелеченя

    Науковий семінар

    Учнівська конференція

    Кажуть, що вчитель - це покликання, а не професія. Проте як усвідоми ти своє покликання в молоді роки, коли перед тобою відкриті всі дороги? Якими ж шляхами йшли до усвідомлення себе і свого вибору вчителі нашої школи, що пам’ятають про своє студентське життя? Ми вирішили провести бліц-опитування серед педагогів НВК, і ось що вони нам повідали....

    Защик Катерина Степаніівна
    У школі була активісткою, брала участь у житті школи, добре вчилася, мене цікавило все. Крім того займалась танцями. Про професію не задумувалася, доки не постало питання куди ж вступати. Узагалі мені подобалося працювати з людьми, і в мене це добре виходило. Тож я подумала: «Учителька? А чом би й ні!».
    Коли з вибором професії я вже твердо визначилася, з`явилась інша проблема - який же предмет обрати? Цю проблему допомогла вирішити моя вчителька географії. Ні, звичайно, вона не сказала мені: «Ставай вчителем географії!». Її роль була в іншому. Чомусь, я не знаю з якої причини, вона ставилася до мене найвибагливіше. Тому, щоб мати з її предмету хорошу оцінку, я витрачала багато часу. Проте мені це подобалось, географія - це цікаво. Наступним кроком було вступити до інституту. Я обрала природничо-географічний факуль- тет. Ось я собі уявляла: будемо в турпоходи ходити - романтика, світ побачу. Насправді все виявилося трохи не так – було дуже важко вчитися, адже матеріалу досить багато. Під час практики ми таки виїжджали на природу, бігали із сачком і ловили різних метеликів, жучків. Складали карти на основі тих вимірювань, що проводили з допомогою величезної кількості приладів. Також ми вивчали медицину, її я не дуже любила (раділа тільки тому, що не вчуся в Тернополі, чула, що там змушували препарувати жаб).А загалом, звичайно, мені все подобалося! Складні учні, хм …(замислилась – Авт.). Все пізнається в порівнянні. Буває, складно знайти спільну мову з тими, хто не має мети. Я намагаюся зрозуміти і вибачити, бо складність завжди має чимось пояснюватися.
    Щастя - працювати з дітьми зацікавленими, бачити їх старання та результати. Можливість спілкування з унікальними, талановитими дітьми – варта того, щоб бути вчителем.


Онойко Артем Сергійович
    Спочатку в мене була одна мета - отримати вищу освіту. Якось мій учитель фізики сказав: «Професія вчителя це чудово: сидиш собі в теплому кабінеті, на зручному стільці і пояснюєш свій предмет та отримуєш за це гроші». Тому я впевнено йшов до мети (сміється - Авт.). Я спробував уявити себе вчителем, - мені це вдалося. Чому саме математика? Математика –це дійсно те, що я люблю. Я завжди мав схильність до математичних наук, мені це легко давалось. Також я любив розв`язувати проблеми, не тільки математичного характеру. Для вступу я обрав Хмельницький обласний спеціалізований ліцей. Але потрапити туди без підготовки для мене було нереально, адже до 9 класу важко було сказати, що я взагалі вчився. Чи то через небажання, чи то через відсутність можливостей, я не знаю. Проте це для мене не стало перешкодою, я взяв усі підручники, починаючи з 5 класу, і за літо пройшов необхідні теми. Коли вступив, зрозумів, що готуватися було зовсім не важко. 1-ий курс – ось, що стало справжнім випробуванням. Я майже не їв, не спав – тільки навчався. На мою думку, бувають не складні учні, а складні примхи учнів або складні моменти в роботі з ними. Тоді потрібно шукати індивідуальний підхід до кожного. З одними варто подружитися, стати для них прикладом. З іншими – конкурувати. Тоді в них з`являється інтерес, мета, що завжди цікаво.
    Мені подобається давати учням знання, бачити зацікавленого слухача. Ці світлі юні голови – ось мій поштовх до щоденної праці, а не гроші, не світле, тепле приміщення.


Юр’єв Юрій Леонідович
    Коли обираєш професію одразу після школи важко сказати, що ти повністю готовий зробити правильний вибір. Буває, що ти мрієш про одне, а складається все по-іншому. Так сталося і в моєму випадку.
    Я збирався вступити до Львівського політехнічного інституту, але напередодні екзаменів захворів і не склав іспитів. Рік я був у школі лаборантом в кабінеті фізики. Учитель, з яким я працював, зацікавив мене, я слухав його лекції дуже уважно. І невдовзі зробив свій вибір. Отож я вступив до Тернопільського педагогічного інституту.
    Навчання у вузі – найцікавіші роки життя. Найбільше запам`яталася поїздка із студентським будівельним загоном до кордону Монголії. Там ми будували школу. Зовсім нові кліматичні умови: немає дощу і температура близько 40 градусів, але вони не заважали милуватися прекрасними краєвидами природи, які були як на полотнах Реріха.
    Бувають не складні учні, а нестандартні. Вони сприймають вимоги по-своєму і реагують на них також по-своєму. Тому доводиться витрачати більше часу на таких учнів, знаходити особливий підхід, але це не найстрашніше. Усі ми різні, тому я можу декілька разів пояснити чи повторити. Складність полягає в тому, коли не слухають і не хочуть зрозуміти.
    Я люблю свою професію за спілкування. Спілкування з дітьми, коли воно предметне та змістовне, адже внаслідок нього народжуються ідеї. А коли зацікавлений учень, тоді й учителю цікаво.


Нам пишуть випускники

Мрії збваються Роман Статкевич, випускник 2013 року

   Ще зовсім недавно ми на шпальтах нашої газети розміщували інтерв’ю з одним із найталановитіших учнів нашої школи Романом Статкевичем, а сьогодні він уже студент Київського національного політихнічного інституту. У його житті все йде за планом, а мрії стають реальністю. Адже Роман, як і планував, пов'язав свою майбутню професію із комп'ютерними технологіями. Він навчається на кафедрі обчислювальної техніки за напрямом «Програмна інженерія». Але, мабуть, сам Роман краще розкаже про своє студентське життя та навчальний заклад.
    Київський політехнічний університет - найкращий технічний ВНЗ України, і кожен це знає та розуміє. Це заклад з багатою 115-річною історією. З його стін вийшло безліч відомих науковців. Випускники КПІ – це дуже гарні спеціалісти, які мають попит не лише в українського роботодавця, але й за кордоном. КПІ – активний учасник міжнародних освітніх, наукових та економічних угод. Так, лише наш факультет (ФІОТ) має тісні зв’язки з французькими, німецькими та норвезькими університетами, тому в нас завжди буде можливість продовжити навчання в одному з європейських університетів і отримати два дипломи – наш та європейський.
    КПІ відомий своїми студентами не лише в галузі науки та освіти. Політех – це наче окреме містечко з власними традиціями. Тут регулярно проводяться різні міні-фестивалі, виставки, концерти студентських колективів, брейн-ринги, конкурси тощо. Людина, яка прагне знайти розваги, ніколи не буде нудьгувати .
    Напевно, було б наївно вступати в такий серйозний навчальний заклад і очікувати того, що тут буде легко вчитися. Хоча явних труднощів у мене та моїх однокурсників поки що не було, однак сподіватися на надлишок вільного часу не доводиться. Мені ще пощастило потрапити на ту кафедру, де навантаження на студентів буде збіль шуватися поступово, бо на напрямі системної інженерії першокурсникам доводиться вже виконувати лабораторні роботи одразу на трьох різних мовах програмування. Для тих, хто вступав з поганим знанням мов програмування, це був справжній виклик. Тому в КПІ все ж таки варто вступати, уже маючи за плечима певну базу знань (у нашому випадку – знання однієї-двох серйозних мов програмування). Також є деякий психологічний тягар, тому що ВНЗ – це зовсім не школа, й існує велика ймовірність того, що ваші шкільні заслуги ніхто не буде брати до уваги – викладачі всіх бачать однаковими: чи ти випускник сільської школи чи переможець міжнародної олімпіади. Але я вважаю, що ці труднощі – це не що інше, як справа вашої наполегливості, дисциплінованості, терпіння.
    У мене була єдина мета – вступити на ФІОТ, напрям «Програмна інженерія». І ось, я тут. Інших планів я не будував. Навчання і тільки навчання… Поки що …Потрібно пройти першу зимову сесію і “витягнути” її на стипендію, а потім вже можна замислитися про більш глобальні питання. На превеликий жаль, фізика, яку я так поважаю та добре знаю, буде вивчатися нами лише в першому семестрі. Зі школою в мене пов’язані дуже приємні спогади – все ж таки я провів у її стінах 11 років. Я б залюбки повернувся в той час, коли пішов у перший клас і знову пройшов би весь цей шлях. Саме з нашою школою пов'язаний мій перший серйозний успіх. Я дуже вдячний усім учителям, які дали мені ту базу, з якою я зміг піти далі життям. Перш за все, найкрутішому вчителю фізики Юр’єву Юрію Леонідовичу, моєму класному керівнику Янчук Світлані Миколаївні, нашому директору Роюку Олександру Агейовичу, неперевершеним Ноцик Аллі Євгеніївні, Матвійчук Галині Вікторівні,а також усім учителям, які колись навчали мене. Для одинадцятикласників хочу побажати успіхів на ЗНО. Хотілося б, щоб вони і надалі підтримували гарні традиції Нетішинського НВК і вступали до найкращих навчальних закладів України. Я назавжди залишатимусь патріотом Нетішинського НВК..

Спілкувалася Ольга Яшан, ліцеїст І курсу

Вдячна рідній школі Юлія Карпеш, випускниця 2012 року

   Пам’ятаєте карооку школярку, випускницю 2012 року Юлію Карпеш? Переможниця олімпіади з української мови, одна з найкращих юнкорів області, лауреат конкурсу-захисту наукових робіт у Малій академії наук. Нині вона навчається у Львівському національному університеті, де здобуває освіту спеціаліста в туристичній сфері так само успішно. Тож привіт вам зі Львова.
    Які асоціації викликає у вас слово «школа»? Уроки, перерви, диктанти, задачі, контрольні роботи, свято Першого вересня, веселі жарти однокласників, учителі, що стали рідними, – у кожного свої. Хоч пройшло вже більше року з моменту офіційного вручення атестату та в моєму житті відбулося безліч змін, досі іноді не можу повірити, що цей етап уже позаду, а радісні моменти, випускний, хвилювання перед екзаменами та ЗНО і досі виринають в пам’яті, немовби все це було вчора.
    Думаю, багато моїх однолітків, тепер уже студентів, погодяться,що, безтурботними школярами не задумувалися, наскільки з часом може змінитися їхнє життя. Вступ до омріяного вузу, зміна місця проживання, знайомство з величезною кількістю нових людей змусять навчитися самостійності, вмінню відстоювати власну думку, нести відповідальність за свої вчинки. Одразу згадуються перші спроби себе в якості кулінара, дизайнера кімнати, доповідача на семінарах, економіста, відповідального за власний бюджет, та жарти вже досвічених студентів з приводу непристосованості до так званого «дорослого» життя. Та все ж певні труднощі в період адаптації до нових умов - це ніщо в порівнянні з усіма перевагами студентства. Головне, відкриваючи для себе все нові й нові можливості для подорожування, розваг, отримання яскравих вражень та цікавих знайомств, не забувати про основну мету навчання у вузі – здобуття знань для того, щоб стати висококваліфікованим спеціалістом. З власного досвіду знаю, що іноді це буває досить важко, а безсонні ночі з чашкою кави стають звичними для тих, хто не зміг вчасно впо- ратися зі своїми завданнями.
    Мені пощастило вступити до одного з найстаріших навчальних закладів Європи та одного з найпопулярніших вузів України – Національного університету «Львівська політехніка». Бажання навчатися саме у Львові з’явилося вже давно, проте не стало вирішальним фактором у виборі вузу та спеціальності. На щастя, я пройшла конкурс у кілька навчальних закладів і мала нагоду обирати. Тож наразі є студенткою другого курсу факультету екології, природоохоронної діяльності й туризму та здобуваю освіту спеціаліста в туристичній сфері. Саме ця спеціальність здається мені найбільш перспективною. Провчившись у зазначеному вузі всього лише один повний рік, все ж можу сказати, що рівень викладання є досить високим, а саме навчання цікавим. «Львівська політехніка» надає обдарованим студентам величезний спектр можливостей: це і стажування за кордоном, і можливість подальшого працевлаштування, і отримання грандів та стипендій інших держав, і безкоштовне вивчення іноземних мов та багато іншого. Про свій вибір не жалкую, а випускникам раджу взяти до уваги заклад у процесі пошуку місця навчання.
    Як би заїжджено це не звучало, але більшістю знань, навиків та умінь я завдячую власній школі. Адже саме тут я в основному і стала тією людиною, якою є зараз, саме тут відкрилися мої здібності, нахили та потенціал, саме тут я вивчила основні аспекти спілкування та існування в колективі. Тільки декілька днів тому мала завдання написати про екскурсію власною школою, саме тоді і з’явилися перші нотки ностальгії, адже так багато з нею пов’язано. Тож зараз, користуючись нагодою, хочу привітати весь колектив рідної школи з прийдешнім ювілеєм. Продовжуйте в тому ж дусі, адже усі знають, що Нетішинський НВК є одним з найсильніших навчальних закладів Хмельницької області, а досягнення та перемоги учнів і випускників за всі роки існування й не перелічити. Учителям хотілося б побажати наснаги та терпіння в їхній далеко не легкій справі. Знайте, ми Вас любимо та згадуємо із вдячністю!


Поза уроками

Птах року - 2013 - бджолоїдка

    З метою привернення уваги учнівської молоді до проблем охорони птахів та їх природних біотопів, залучення учнів до активної природоохоронної роботи, Національний еколого-натуралістичний центр учнівської молоді та Українське товариство охорони птахів пропонують взяти участь у щорічній природоохоронній акції «Бджолоїдка - Птах року 2013». До участі долучилися й учні нашої школи.

Красуня
Є на світі дивна пташка -
Бджоли поїдає.
Хто назве ім’я її?
Хто про неї знає?
Пір’я гарне вона має,
Ніби одяг чарівний -
Голубеньке довге плаття
Та жилетик золотий.
Завітала наша птаха
На конкурс краси -
«Хто з пташок найвродливі-
ший
Та дуже прудкий?»
Горобець промовив гордо:
«Я і гарний, і швидкий,
Виглядаю дуже модно,
Сильний, стильний і стрункий!»
Лебедиха так сказала:
«Я красива й чарівна.
Маю біле гарне плаття,
Дуже-дуже чепурна.
Прикрашаю все на світі,
Навіть королівський двір,
Бо купую із Парижу
Одяг гарний, золотий».
«Зір я маю дуже добрий», -
Обізвалася Сова.
«Норовлива, пречудова -
Я вродилася така.
Зайців, мишок поїдаю
Та й літаю до небес.
Чом не взяти перемогу,
Найгарнішій із принцес?»
Надали слово Лелеці:
«На болоті я живу,
Але дуже я красива,
Хоч комах і жаб жую».
Ластівка сказала мило:
«Я живу поруч з людьми,
І краса моя , мов диво,
Наче казка навесні!»
Завершила виступ гостя
Невимовної краси.
Причепурилась і пісню заспівала від душі:
«Сиджу, на жаль, я на дієті,
Бо їм джмеля, осу й бджолу.
Завжди харчуюся в буфеті,
Непривередливо живу.
Моя домівка – це болото,
Луги, поля, також гаї.
Літаю зимувать далеко –
У теплі сонячні краї.
Купую одяг на базарах ,
Адже такого не знайти
Ні в бутіках, ні в магазинах,
Де одягаєтеся ви.
Ось це придбала нову сукню.
Блакитну з жовтим комірцем.
Пишаюсь хвостиком зеленим,
Хизуюся рудим плащем.»
Дочекались результатів:
«Переможниця - одна,
Найгарніша серед птахів»,-
Гучно вимовив суддя.
«Звуть красуню –
Бджолоїдка,
Привітаймо всі її!
То ж вивчайте, любі друзі,
Птахів рідної землі!»


    Буренко Софія, 8-Г кл.,



    Веселовська Євгенія, уч. 9-А кл.



    Буренко Софія, 8-Г кл.,



    Сиротюк Світлана, уч. 9-А кл.

Музеї - минуле століття?

    Нещодавно я почула такий діалог:
- Діти, хто хоче відвідати музей?
- А це замість уроків?..
   І справді, найчастіше школярі відвідують музеї не з власної ініціативи та з метою саморозвитку, а під час навчання,маючи зручну нагоду пропустити уроки. Чому ж ми не цікавимося нашою історією? І що надалі потрібно робити, аби хоч якось привабити відвідувачів? Спробуємо дослідити. Як відомо, музеї існували від найдавніших часів, виникли ще до нашої ери. З часом вони все більше розвивалися, змінювалися разом зі світом. Нині ж в Україні нараховується близько п’яти тисяч різноманітних музеїв, які ми маємо змогу відвідати.
   Отже, що таке музей? Місце навчання, спілкування та відпочинку чи нудні розповіді про минуле? Збереження видатних культурних пам’яток чи сховище старих нікому не потрібних речей? На перший погляд, здається, що відповісти на це запитання не так уже й складно. Звичайно, музеї існують для того, щоб громадяни країни мали змогу дізнати- ся про її минуле, побачити на власні очі пам’ятки культури. Адже, як стверджував Максим Рильський, “хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього”.
   Але чому ж тоді люди так нечасто відвідують музеї? За статистикою більш як чверть жителів великих міст України останній раз були в музеї один-два роки тому, майже така сама кількість опитаних - три-п’ять років тому, кожен п’ятий респондент - більше п’яти років тому, а кожен десятий - півроку тому. Лише 4,5% опитаних відвідували музей протягом останніх трьох місяців, а 8,3% заявили, що взагалі ніколи не були там (за даними газети УНІАН від 25 травня 2010 року). Мешканці Нетішина теж мають змогу відвідати краєзнавчий музей. Виявляється, він є одним із наймолодших музеїв України. Заклад комплексний, оскільки вивчає археологію, історію, етнографію, геологію, флору та фауну регіону. Нетішинський музей значну увагу приділяє культурно-просвітницькій роботі. Працівники музею використовують різноманітні форми роботи із відвідувачами. Екскурсії, уроки, вистави для дітей дошкільного віку, проекти, зустрічі, літературні зібрання: “Лабораторія юного дослідника”, “Загадковий світ чаю”, “Літературна кав’ярня” тощо.
   Музей має 18 експозиційних залів. Ми з однокласниками побували в одному із них, що має назву “Ткацтво”. Там можна було побачити ткацький верстат, на якому колись виготовляли полотно; предмети побуту: праски. прядки, веретена; костюми дівчини, заміжньої жінки, чоловіка, що носили у 18-19 столітті, дізнатися багто нового про вишивку та вишиванки. Нам навіть дозволили приміряти українські народні костюми.
   Цікавими виявилися й виставка з нагоди дня народження Т. Шевченка, експозиція робіт Н. Жинкової, яка займається розписом на склі.
   Скориставшись нагодою, ми поспілкувалися з досвідченим екскурсоводом Оксаною Миколаївною Іванець.
- Як ви вважаєте, Оксано Миколаївно, чим особливо славиться Нетішинський музей?
- Ми пишаємося академічною колекцією мінералів та гірських пород. У нашому музеї зберігається найбільший в Україні корал, якому понад 1000 років. Виявлений він у Кам’янці- Подільському. Також особливу славу мають спис та жіночі прикраси із бронзи , знайдені в курганах.
- Скажіть, будь ласка, якими Ви бачите перспективи музейної справи?
- У майбутньому шукатимемо нові методи роботи з відвідувачами. Наприклад, нині, використовуючи інтерактивні методи, ми взаємодіємо з дітьми, залучаємо до різноманітних тренінгів, рольових ігор, драматичних дійств. Надалі надаватимемо змогу відпочити, цікаво провести дозвілля і молоді, і дорослим.
   Як бачимо, нині музеї роблять усе, аби заохочувати нас. Відвідування таких закладів може бути не лише розвивальним, а й захоплюючим відпочинком. Українцям потрібно більше цікавитись історією та культурою рідного краю, адже недаремно говорять: “У музеях можна вчитися все життя”. М. Піотровський наголошує: “Музей - явище історичне, і, отже, у нього може бути кінець - смерть музею як явища... “
   Однак я особисто вірю, що такі скарбниці мистецтва, історіії та естетики не зникнуть, а розвиватимуться у всіх напрямках, залучаючи відвідувачів.

Ірина Бондарчук, ліцеїст ІІ курсу


До ювілею письменника

120 років віід дня народження Микити Годованця


    Друг зрадив? Горе б'є?
Не плач!У тебе є Читач!
Покривдив критик дуже?
Забудеться, мій друже,
Погасне з часом кривди жар...
До негіді утратив осоружність?
Втекла відвага, віра, мужність?
Уже ти не байкар!




    26 вересня подільська земля відзначала 120-річницю від дня народження відомого українського байкаря Микити Павловича Годованця. Саме з цієї нагоди 23 вересня 2013 року у нашій школі відбулася читацька конференція, присвячена життєвому і творчому шляху нашого славетного земляка Микити Годованця. Захід дав змогу якнайкраще розкрити відомі та невідомі сторінки біографії Микити Годованця, його талант та бажання змінити на краще цей світ. Учні 7-их та 6-их класів познайомилися з життям і творчістю відомого байкаря, розповідь про якого підготувала учениця 6-Б класу Алексійчук Дарина. Звучали вірші та байки поета, які декламували Войцеховська Вероніка, Лазарева Ангеліна, Клімова Анжеліка та інші. Усі присутні із захопленням долучилися до творчої спадщини Микити Годованця. Письменник, немов могутній дуб-красень, усім своїм корінням, усім людським єством був нерозривний з рідною землею, особливо з Поділлям. І ця земля щедро платила любов’ю сіячеві розумного, доброго, вічного, надихала, вселяла віру і надавала нові сили.

Клочко Анна, учениця 6-Б класу

Сторінки життя великого байкаря

Годованець Микита Павлович народився 26 вересня 1893 року в с.Вікнина Тернівськ ої волості Кам'янець-Подільської губернії (нині - Гайворонський район Кіровоградської області) в селянській сім'ї. Після закінчення Степашанської вчительської школи навчався на дворічних курсах з підготовки до університету, учителював у церковно-парафіяльних школах сіл Орлівка та Бубнівка на Поділлі. У 1914-1918 роках перебував на військовій служ бі. Повернувшись до рідних місць, деякий час був учителем у різних селах, а пот ім став пр ацювати в реда кціях газет "Червони й край" (Він н иця) та "Радянська Волинь" (Житомир).
   Перші вірші Годованця з'явилися друком 1913 року на сторінках київського тижневика "Маяк" і в газеті "Свободное слово" у 1917 році. 31 січня 1937 року Микиту Годованця було незаконно заарештовано і 13 червня того ж року вислано на Середню Колиму, де він пробув до 1947 року.
   Важко було мовчати Микиті Павловичу. Але будь-який листок з віршем міг продовжити його табірні муки щонайменше на наступних 5 років. І все ж писав, ос обливо — після звільнення у 1942-1945 рр. З Колими привіз 17 записників з віршами і байками. 1943 роком датується вірш «Україно моя», запропоновани й для публікац ії сином Микити Павловича Анатолієм Микитовичем Годованцем:

Україно моя! Незабутня моя!
День і ніч за тобою душа кровоточить.
Не для мене тепер твоє сонце сія,
Таке рідне, мов любої яснії очі.
Україно моя! Я ж тебе так люблю!
Свого сина згадай, що з хвороби десь гасне,

І з вітрами пришли кращ у квітку свою,
Посади на могилі моїй передчасній.
З неї впаде роса просто в серце мені. —
Наче сльози кохання гарячі, чарівні!
Легко стане мені в осоружній труні,
Я подумаю: сплю на своїй Україні


   11 вересня 1957 року отримав довідку з Військового трибуналу Київського військового округу за №1680/0-57 про реабілітацію.
«Военный трибунал Киевского военного округа 11 сентября 1957 г. №1680/ 0-57 г. Киев, Артема, 59 Справка
Дело по обвинению Годованца Никиты Павловича, 1893 года рождения, до ареста писателя — журналиста, пересмотрено военным трибуналом Киевского военного округа 10-го сентября 1957 года.
   Постановление Особого Совещания при НКВД СССР от 13 июня 1937 года пересмотрено и дело прекращено. Годованец Н.П. реабилитирован.
   За председател я ВТ К ВО гв. полковник юстиции Коломийцев»
   Повернувшись із заслання, письменник живе в Кам'янці-Подільськом у, Першу повоєнну збірку байок Годованця М.П. прорецензував , підтримав і допоміг видати доцент Кам’янець-Подільського державного педагогічного інституту М.А.Скорський. До неї ввійшло 115 творів. Перший д арчий надпис на новій книзі а втор адресу вав дру жині: «На йдорожчому другові життя, вірній супутниці і помічниці в труді, коханій і дорогій Сімі Миколаївні Годованець на вічну пам’ять від Микити.7.ХІ.1957 р.». Не вистачає додати: «Все-таки вистояли!» 11 листопада 1957 року Микита Павлович направив заяву голові Спілки радянських письменників: «Прошу поновити мене в Спілці письменників. Додаю копію довідки Воєнного трибуналу про реабілітац ію , довідку «Мій творчий шлях». Микита Годованець віддається активній літературній роботі. Пише оригінальні байки, здійснює переклади й переспіви, вивчає досвід української класичної, російської і загалом європейської байки, допомагає молодим байкарям, про в одячи з ним и в Кам'янці-Подільському творчі семінари.
   Помітним внеском досвідченого митця в розвиток української байки стали його книги " Байки" (1957 ), "Заяча математика" (1961), "Конвалія і Лопухи" (1966 ), "Таланови та Тріска" (1967). Тривалий час Микита Годованець трудився над художнім опрацюванням байки античних часів, епохи Відродження, творчої спадщини видатних західноєвропейських майстрів цього жанру. Микиту Годованця поховано в Кам’янці-Подільському 1974 року. На могилі байк аря завжди є квіти, а біля неї росте калина, тому що Микита Павл ович дуже любив цю рослину.

Алексійчук Дарина, учениця 6-Б кл.



Засуха в роті
Мартин жагою на жнивах горів,
Затерп язик, не змочений у слині.
- Чого там горювать? – сказали жниварі.
Он джерело холодне при долині –
Піди нагнись і пий!
Мартин товстий,
Постоявши при джерелі,
Бреде назад, чорніший чорної ріллі.
Питають його: Попив, Мартине?
- еге, «попив»! Знать, доведеться гинуть:
Вода, як лід, кипить,
Та з джерела попить –
Прийшлось би гнуть хребта,
А в мене, бачите ж, комплекція не та!
Читців частенько можна стріти:
Не хочуть думати, чуттям горіти,
Немов Мартин той, не нагнуть чола,
Щоб з мудрого напитись джерела.


Новини зі школи

Проходимо дорогу в Бабин Яр

   Кожного року 29 вересня у школах нашої держави проводяться уроки пам'яті, присвячені трагічній події 1941 року, що відбулася в Бабиному Яру. У цей день нацисти знищили в Києві десятки тисяч громадян, мешканців міста, більшість із яких були євреями. Серед безвинно закатованих тисячі українців, росіян, громадян інших національностей. Усі 778 днів німецької окупації в Києві тривали розстріли і насильства. Злочини в Бабиному Яру перевершили всі відомі до цього часу трагедії.
   29 вересня було оголошено Днем пам'яті і в Нетішинському НВК. Ліцеїсти підготували і провели лінійки, присвячені цій трагічній події. В актовому залі школи були запалені свічки, на фоні сумних мелодій відомих композиторів Моцарта, Баха звучали вірші поетів М.Рильського, Л. Костенко, Д. Павличка про трагедію 41-го року. Учні розповідали про Бабин Яр та його сумну славу. Бабиним Яром називали кручі на околицях міста. Одні казали, що тут колись правив воєвода Бабій, тому за його прізвищем назвали Яр; інші свідчили, що до 1917 року там стояв маєток поміщика за прізвиськом Баба; треті вважають, що яр одержав назву тому, що жінки збирали там дрова та гриби. Ширина ярів доходила до 300, глибина - до 50 метрів, довжина ярів досягала 3,5 кілометрів. Саме це місце нацисти вирішили використати для своїх злочинів. Першими жертвами Бабиного Яру стали київські підпільники і цигани, - їх знищили вже 20 вересня. А починаючи з 22 вересня до страшних ярів потяглися машини з єврейським населенням.
   28 вересня в місті з'явилися оголошення, у яких наказували всім євреям міста негайно прийти до Лук'янівського цвинтаря.
   Багато хто здогадувався, що Бабин Яр – це смерть. 29 вересня 1941 року десятки тисяч киян вирушили у свою останню путь.Ті, хто прийшов до Бабиного Яру, уже ніколи не повернувся. Десятки тисяч людей було розстріляно з 29 вересня по 2 жовтня 1941 року. Довгі роки тоталітарної системи замовчувалася правда про трагедію Бабиного Яру. На місцях масових розстрілів і катувань за наказом чиновників виросли житловий масив та парк відпочинку. Майже 30 років чекав свого часу пам'ятник жертвам у Бабиному Яру.
   Сьогодні велика київська трагедія відома широкому загалу. Але це не тільки трагедія минулої війни, це урок на майбутнє, щоб зберегти мир і запобігти насильству.

М. Бродська, педагог-організатор

Зі спогадами про літо

    Ось і промайнуло таке довгоочікуване літо. Позаду сонячні дні, купання в річці, поїздки на море та до бабусі в село... А починалося все для частини учнів нашої школи із відпочинку в пришкільному таборі “Дружба”.
    На жаль, не всі діти мають можливість відпочити влітку на узбережжі моря чи в здравниці. На щастя, для окремих категорій школярів з приходом літа є можливість відпочити в пришкільних таборах. Деякі учні уже не вперше починають тут своє літо. Є й такі, хто потрапив сюди вперше. Але і ті, й інші за час зміни встигли потоваришувати і весело та корисно провести час. П’ять загонів умістив табір “Дружба” цьогоріч: “Дзвіночки”, “Здоров’я”, “Краплинки-веселинки”, “Романтики” та “Веселка”. Зміна виявилася надзвичайно активною. Різноманітні конкурси та вікторини, виставки та екскурсії, концерти та спортивні змагання, відвідування пожежної частини, місцевого музею, участь у квесті... Усе це та навіть трохи більше було запропоновано нашим дітлахам протягом трьох тижнів зміни.
    Усі мали можливість продемонструвати свої тланти та вміння. А те, що талановитими є геть усі не доводиться й сумніватися. Не лишилося жодного, хто б не брав участі в різноманітних конкурсах і не отримав би нагороди. Змістовні табірні будні, веселі щоденні свята для дітлахів, здорове харчування - особливості зміни 2013. Сприяла такому чудовому відпочинку злагоджена робота колективу педагогів-вихователів, медичного персоналу, кухарів.
    У день закриття зміни директор табору Галина Іванівна Слободяник побажала дітям здоров’я міцного, сонячного літа, гарного відпочинку.

Н. Штогун


    Маски



    День бантиків



    День сміху



    Екскурсія до музею

Редактор газети: Н. Штогун

Члени редакційної колегії: Ольга Яшан
                                                Єлизавета Биханова
                                                Лілія Пацаловська


    Designed by Shostak
2013